Лікування аутоімунного тиреоїдиту

На сьогоднішній день специфічне лікування даного захворювання не розроблено, а ефективні та безпечні методи впливу на автоімунний процес, що розвивається в щитовидній залозі, які могли б запобігти прогресування аутоімунного тиреоїдиту до гіпотиреозу, відсутні. Однак для лікування проводять замісну терапію гормоном щитовидної залози (L-Тироксином), навіть якщо функція щитовидної залози на даний момент нормальна.

Гормон щитовидної залози призначають з наступних причин:

1) він зменшує зоб, пригнічуючи вироблення гіпофізом тиреотропного гормону (ТТГ);

2) він запобігає розвитку недостатності щитовидної залози і відповідне зниження рівнів гормонів щитовидної залози, оскільки ця хвороба може прогресувати з часом;

3) він надає нейтралізує дію на лімфоцити крові, які викликають пошкодження і руйнування щитовидної залози.

Доза L-Тироксину така ж, як і при гіпотиреозі, хоча можуть знадобитися кілька великі дози, щоб зменшити зоб, який може залишатися протягом декількох років перш, ніж він зникне. У більшості пацієнтів зоб зменшується за час від 6 до 18 місяців. Однак коли заліза зменшується, вона не функціонує, і у пацієнта може розвинутися гіпотиреоз, якщо не призначено лікування.

Тому лікування L-Тироксином аутоімунного тиреоїдиту повинно тривати протягом усього життя.

Лікування підгострого тиреоїдиту

Основним методом лікування підгострого тиреоїдиту є лікування глюкокортикоїдами, так як це протизапальні препарати для зняття запалення, набряку і болю. З стероїдних препаратів найчастіше використовують преднізолон, тривалість лікування яким суто індивідуальна і обумовлена ​​термінами усунення больового синдрому в області щитовидної залози, а також нормалізацією швидкості осідання еритроцитів.

Нестероїдні протизапальні препарати зменшують вираженість запальних явищ в щитовидній залозі і надають імунодепресивний ефект, проявляючи болезаспокійливу дію. Проте їх ефективність виявляється тільки при легких формах підгострого тиреоїдиту. Тому застосування їх обмежене. Пацієнтам з тяжкими ж симптомами можна призначити такі стероїдні гормони, як кортизон.

У більшості випадків пацієнт одужує за кілька днів. У деяких людей хвороба триває довше і іноді рецидивує. Приблизно у чверті пацієнтів в результаті значного пошкодження клітин щитовидної залози зустрічається тимчасова стадія гіпотиреозу, яка може вимагати лікування L-тироксином. В кінцевому ж результаті клітини відновлюються, і лікування L-Тироксином можна припинити.

Лікування безсимптомного тиреоїдиту

Так як безсимптомний тиреоїдит є спонтанно проходять, транзиторним захворюванням, його зазвичай лікують за допомогою тільки Р-адренергічної блокади пропранололом. Хірургічне ж втручання і радіоіодтерапія в цьому випадку протипоказані.

У фазі транзиторного гіпотиреозу іноді доводиться вдаватися до замісної терапії тиреоїдними гормонами, але у більшості хворих нормальна функція щитовидної залози з часом відновлюється. Проте в межах 3 років приблизно у 10% хворих можуть виникати рецидиви, тому тиреоїдний статус таких хворих через 6-12 міс слід оцінювати повторно, і виробляти періодичне, принаймні трирічне, спостереження за хворими.