Тонзиліт - тривало протікає запальний процес у піднебінних мигдалинах. Відокремлюване
в лакунах може бути гнійним, казеозним, скупчуватися в звивистих з
відрогами, вузьких лакунах, утворювати так звані смердючі пробки. Процес, що протікає в лакунах піднебінних мигдаликів, до певного часу перебуває під контролем організму, тобто відбувається
постійне активне і пасивне дренування лакун мигдалин поряд з діяльністю
макрофагів, що, запобігаючи запалення піднебінної мигдалини, сприяє
виробленню імунітету по відношенню до багатьох мікроорганізмів, що
надходять в порожнину рота і глотки разом з повітрям і їжею.
Баланс
між патогенної активної флорою та захисними можливостями організму може
порушуватися в силу багатьох причин, внаслідок чого розвивається різної
інтенсивності запалення (воно захоплює тільки покривний епітелій
оральної поверхні мигдалин без його руйнування), що переходить на
епітеліальний покрив лакун мигдалин з його деструкцією й утворенням
некротичних нальотів; нагноєння фолікулів мигдалини. Розвивається катаральна, лакунарна або фолікулярна ангіна. Лакунарна
і фолікулярна ангіни мають свої чітко окреслені клінічний,
морфологічний і мікробіологічний аспекти, і змішувати їх з проявами
фарингіту не можна, особливо з точки зору підходу до лікування. За
сучасними уявленнями, ангіна - гостре інфекційно-алергічне
захворювання, і підходити до лікування хворого на ангіну потрібно саме з
цих позицій. Наявність
і стійке збереження в лакунах піднебінних мигдалин гнійного детриту є
визначальним чинником як при постановці діагнозу «хронічний тонзиліт»,
так і при виборі відповідного способу лікування - консервативного або
хірургічного.
Симптоми тонзиліту
Хронічний характер інфекцій тонзиліту є показником того, що імунна система організму не справляється зі своїми функціями. Постійна,
але недостатня активація неспецифічних захисних механізмів часто
викликає запальну реакцію, але цього недостатньо для придушення
збудників інфекції.
Безсумнівно,
характер патогенної флори відіграє велику роль у виникненні тієї чи
іншої ангіни, але і фон, на якому вона виникає, також впливає на клініку
захворювання. Тому
призначати і проводити терапію слід з урахуванням всіх виявлених
особливостей у кожному випадку (час із початку захворювання ангіною, вік
хворого, частота загострень, супутні захворювання: загальні і з боку
ЛОР-органів, клінічні прояви, в тому числі і в ротоглотці, характер
флори , раніше проводилося лікування, його ефективність).
В
даний час приділяється велика увага ролі стрептокока групи А у
виникненні гострого тонзиліту і фарингіту, хоча серед бактеріальних
збудників як і раніше провідні позиції займає b-гемолітичний стрептокок.
Так, вважають, що пізньої осені та навесні саме стрептококи групи А викликають захворювання у 40% дітей і 10% дорослих. Поряд
з цим існує думка, що в переважній більшості випадків захворюваність
лімфаденоїдного кільця глотки у дітей визначається вірусною інфекцією,
особливостями якої буває затяжне і рецидивуючий перебіг, недостатня
ефективність консервативних протизапальних заходів, схильність до
гіперплазії піднебінних і глоткових мигдалин. Зазвичай
діагноз тонзиліту лікар ставить «на око», тільки на підставі клінічного
досвіду, і призначає антибактеріальне лікування без обліку доцільності
противірусної терапії. Це
не тільки сповільнює процес одужання, але й може сприяти зниженню
захисних властивостей слизової оболонки глотки, оскільки під впливом
антибіотиків зникає a-гемолітичний стрептокок, що виробляє бактерицинов -
природний антибіотик.
Саме
пеніциліни більшою мірою, ніж цефалоспорини, придушують цю корисну
флору ротоглотки й дозволяють патогенним стрептококів зайняти її місце
на епітелії як мигдалин, так і всієї глотки. Тому
нераціональне (занадто раннє та без урахування флори) призначення
антибіотиків призводить до зниження антибактеріального імунітету і
сприяє рецидивам ангіни.
|
